07/05/2021 / м. Куп`янськ
Недитячі спогади дітей війни
До 76-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні
В рамках відзначення 76-ої річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, Куп’янська міська бібліотека №1 підготувала он-лайн проект «Недитячі спогади дітей війни».
Велика Вітчизняна війна – це величезна рана нашого народу, якому довелося відстоювати свободу і захищати ціною власного життя кордони Батьківщини. Війна – це період, коли не солодко було всім. Зазвичай всі говорять про солдатів і захисників і мало хто розповідає про дітей війни, адже їм було не менш важко і страшно. Вже одне тільки поєднання слів діти і війна само по собі лякає. Хто вони, діти війни, і як їм жилося?
Сучасні діти навіть не можуть уявити собі, що таке рости під час війни. Зруйновані будинки та звуки пострілів, повітряна тривога та «похоронки» з фронту. У половини дітей війна відняла батьків, бабусь та дідусів, братиків та сестричок. Таке горе не порівняти ні з чим. Замість дитячих пісень та віршиків вони чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки. Дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора. Або батьків вже не було…
Яка ж була війна очима дітей? Нам вдалося зібрати по крупицях скупі дитячі спогади наших земляків. Про свою життєву долю в роки війни розповіла Курочка Віра Іванівна, 1926 року народження, нині мешканка міста Куп’янськ, уродженка села Кулагівка Куп’янського району: « Пам’ятаю небагато… Коли німці розбомбили нашу хату, ми з мамою тулилися по сусідах, мама крізь шукала їжу для мене, я постійно хотіла їсти. Я і зараз збираю крихітки хліба зі стола, бо знаю йому ціну». Багато дітей в 13-15 років вже починали працювати, як дорослі: на заводах, в полі або в госпіталі. Із колишніх спогадів Сохаря Дмитра Івановича, 1929 року народження, уродженця селища Сахновщина Харківської області, мешканця міста Куп’янськ, нині покійного: « В 1942 році поступив до ремісничого училища на курси фрезерувальників, по закінченні працював на Харківському тракторному заводі, допомагав фахівцям виготовляти запасні частини для воєнної техніки. До станка не доставав, зросту не вистачало, підставляли ящики». Вони вчилися мужності та витривалості. Згадує Гоптенко Анастасія Іванівна: «Я народилася в місті Батайськ Ростовської області в 1937 році. Дитинство наше забрала війна. І зараз без сліз не можу згадувати ці страшні дні. Добре пам’ятаю, як під час обстрілів ховалися з мамою в підвалі нашого будиночка. Досі відчуваю стійкий запах квашеної капусти, яка зберігалася там. Пам’ятаю, як хотілося солодощів і коли в місто зайшли радянські воїни, то всіх дітей пригостили цукерками, вони були для нас найсмачніші в світі».
Зараз діти війни вже стали бабусями і дідусями, а деяких і в живих не має. І поки б’ються їх серця, молоде покоління повинно знати події тих страшних часів. Ми повинні пам’ятати їх та поважати. Вони впоралися з таким, що нам і не снилося. Їхні юні роки забрала війна, тож тепер вони назавжди діти – діти війни.
Летять роки… Все більше часу віддаляє нас від Великої Перемоги. Все менше залишається людей, які здобули цю Перемогу. І тим дорожче для нас стають спогади ветеранів, дітей, які народились під час війни.
Колектив Куп’янської міської бібліотеки №1 від щирого серця вітає ветеранів, «дітей війни», учасників трудового фронту Куп’янщини, всіх земляків з Днем Великої Перемоги! Бажаємо всім міцного здоров’я, довгих років життя, родинного затишку, мирного неба над головою!